МИЛЬНЯНКА. У народній фітотерапії мала призначення в першу чергу при контагіозних захворюваннях і простатиті — в сумішах з коренем бузини. В Карпатах для цих цілей використовувався ще рододендрон карпатський.
Корінь мильнянки — при хронічному бронхіті й запаленні легень; при болях, від золотухи і шкірних захворювань, при ревматизмі і подагрі. Проносне, сечогінний засіб.
При тривалому вживанні у великих дозах викликає блювоту та інші побічні явища.
М’ЯТА. Наукову назву «мента» отримала на честь грецької німфи. Одна з перших рослин, прийнятих людством в арсенал проти хвороб. В Єгипті використовувалася при бальзамуванні. Про її цілющі властивості з похвалою відгукувалися Гіппократ, Діоскорид, Гальон.
Авіценна серед багатьох переваг м’яти зазначав: «Якщо випити сік м’яти з оцтом, це попередить кровотечу з нутра, позбавить від жовтяниці».
М’ята володіє широким діапазоном впливу: сечогінний та протиблювотний засіб, має антисептичну дію; проти дизентерії і маткових захворювань.
І нині відвар застосовують для ванн при нервовому збудженні; в цьому відварі купають дітей, хворих на рахіт і золотуху. М’ята входить до складу зборів при підвищеній кислотності. Дозування — за індивідуальними показниками. Листя м’яти знаходять у народній фітотерапії застосування при надмірних менструаціях і після легеневих кровотеч. Водний та спиртовий настій — проти проносу, холери, а також істеричних припадків.
