Що таке геморой

Геморой відомий з давнини. Найрізноманітніші теорії виникнення геморою (варикоз вен прямої кишки, прямокишкова гемангіома та ін.), історія методів його лікування багаторазово описані, особливо після виділення проктології як окремої медичної спеціальності (R. Blanchard, 1938; А.Н. Рудих, 1956; М. Амінєв, 1973), але лише у ХХ ст. вивчені та пояснені, нарешті, справжні морфологічні основи хвороби (Мілліган зі співавт., 1937).

Геморой довго вважався наслідком ектазії звичайних вен прямої кишки, але виявилося, що в його основі лежить скупчення (вузли, piles, від латинського pila – кулька) особливих, т.зв. кавернозних вен (телець) прямої кишки, що мають множинні артеріовенозні анастомози (Stelzner, Staubezand, 1962) і заповнюються артеріальною кров’ю. Анатомічна основа формування кавернозних тілець прямої кишки, гемороїдальних вузлів — кінцеві розгалуження прямокишкової артерії на правій бічній, лівій передньо-бічній і лівій задньобоковій стінках анального каналу, тобто в проекції 3, 7 і 11 годин на е ). У зазначених ділянках анального каналу, у підслизовому шарі утворюються групи кавернозних вен, пов’язаних між собою анастомозами та колатералями, у т. ч. прямими артеріовенозними співустями («равликові артерії», гломусні анастомози). Для лікування застосовуються свічки від геморою реліф, придбати які можна за посиланням.

Такі ж кавернозні утворення є у людини та інших органах – у носі, в сечоводах, у статевих органах, і причини їх появи та локалізації поки що спеціально не вивчалися. Кавернозні тільця прямої кишки тромбовані, заповнені кров’ю постійно, поза актом дефекації, і повідомляються зі звичайними венами слизової оболонки прямої кишки. При найменших травмах, наприклад, щільними каловими масами при запорах, при натужуваннях під час пологів і т. п. зовнішня оболонка тромбованого внутрішнього гемороїдального вузла розривається і виникає артеріальна кровотеча червоними краплями або напруженим червоним струмком, зазвичай під час або відразу після дефекації . Кровотеча, як правило, самостійно зупиняється і здебільшого не анемізує хворих.

Друга проблема – первинність запалення або тромбофлебіту при геморої. Дослідження свідчать, що гострий гемороїдальний тромбофлебіт вторинний. Що ж до небезпеки емболії при гострому гемороїдальному тромбозі, це практично виключено, т. до. просвіти кавернозних вен дуже маленькі, менше розмірів найдрібніших тромбів (Л.Л. Капуллер, 1984). Таким чином, нині патогенез геморою — як гострого больового нападу, так і хронічного його перебігу з постійними кровотечами докладно вивчений і прийнятий до уваги більшістю фахівців. Подальші дослідження можуть стосуватися лише окремих ланок цього механізму.

При профілактичних проктологічних обстеженнях досить часто, в основному у літніх чоловіків і багато народжувавших жінок, при пальцевому ректальному дослідженні на стінках анального каналу виявляються безболісні рухливі ділянки — внутрішні гемороїдальні вузли, що формуються, як правило, не кровоточиві і не випадають. Цей безсимптомний геморой, «передхвороба», лікування не потребує, у таких осіб слід проводити боротьбу із запорами і попереджати їх про можливість кровотеч під час дефекації.