Причини дитячої жадібності

Напевно багато батьків червоніли за свою дитину, коли вона виявляла жадібність по відношенню до інших дітей. Коли дівчинка або хлопчик з криками відбирає свої, а часом і чужі іграшки в інших дітей і не дає гратися своїми власними.

1477031733_2Так що ж таке жадібність?

Жадібність у маленьких дітей починає проявлятися дуже рано. У дворі, в дитячому садку від дитини батьки можуть почути те, що вона не хоче ділитися своїми іграшками. Це недивно.

У три-чотири роки, дитина по своїй натурі эгоцентрик. Вона у центрі уваги, всі інші повинні бути біля неї. Віддати іграшку — рівнозначно віддати частину себе.

Дитина спочатку вчиться поведінки у тих людей, які її оточують. Заборони з боку батьків на адресу якого-небудь предмета викликають у дитини певну реакцію. Головне, пояснити дитині (без криків і докорів) що до чого. І тоді наступного разу вона обов’язково поділиться своїми іграшками з іншими.

Часом діти вибирають для себе близьких, рідних людей і постійно діляться з ними. У дитячому садку, у дворі — все навпаки. Жадібністю навряд чи можна назвати таке, скоріше, довірою. Психологи радить батькам дуже докладно звертати увагу на цей момент виховання дитини. Головне, показати і розповісти про це своїй дитині.

Потрібно пам’ятати наступне: маленькі діти люблять наслідувати дітям старшого віку. Якщо у дворі є дитина, яка забирає у всіх іграшки, краще знайти інше місце для ігор з однолітками. Інакше великий ризик, що ваша дитина може стати такою ж.

Бувають моменти, коли важко вирішити питання розподілу іграшок. Для цього дитині краще запропонувати рівнозначну заміну. Іграшок на прогулянку краще взяти побільше. Питання тоді буде вирішено миттєво.

Коли відбувається момент виховання і навчання дитини навичкам обміну, дорослим необхідно стежити за мімікою, жестами, тоном та іншими компонентами. Діти відчувають все до найдрібніших деталей.

«Казкотерапія» — один з найбільш ефективних позитивних методів впливу на дитину. Спробуйте розповісти своєму малюкові казку про хлопчика, який всім і завжди давав гратися своїми улюбленими іграшками. В результаті чого хлопчик став справжнім героєм, був дуже добрим і веселим. Придумувати такі казки потрібно відразу після того, що сталося, так як в пам’яті малюка зберігаються надовго ці картинки. А хто сказав, що діти не люблять казки? Ще як люблять!

Погодьтеся, не дуже приємно бачити свою дитину, яка забирає іграшки у однолітків, кричить та б’ється. Пам’ятайте, такі ситуації не можна ігнорувати. Адже все що відбуваються, це момент зародження усвідомлення дитиною себе. Відбувається формування поняття свій: свій дім, порядок, іграшки, справи та інше.